Полтавська вишивка

Лічильна гладь – родзинка полтавської вишивки.

На Полтавщині до традиційних осередків народного мистецтва належать Решетилівка, Опішпя, Кременчук, Нові Санжари, Лубни, Великі Сорочинці. Особливістю полтавської вишивки є поєднання рослинного, рослинно-геометричного та геометричного орнаментів, використання мотивів, характерних для даної місцевості. Це «барвінок», «хмелик», «морока», «курячий брід», «зозулька». Улюбленим мотивом полтавських вишивальниць є «гілка», «ламане дерево». Основу геометричного орнаменту становлять найпростіші фігури: скісний і прямий хрест, квадрат, ромб, трикутник, зірчасті мотиви. Комбінації їх у різноманітних сполученнях створюють розмаїтість і величезну кількість варіантів композиційних побудов.

Відмінною рисою геометричних орнаментів є віртуозність внутрішньої розробки мотивів у поєднанні з чіткою лінією, що об’єднує всю композицію, створює спокійно-розмірений ритм. Усі композиції геометричного орнаменту мають безперервний ритм руху, тому важко знайти його початок. Це ланцюг, у якому одні елементи є водночас частинами інших. Множинність мотивів досягається за рахунок використання величезного арсеналу технік, якими оздоблюють сорочки.

Класичною технікою Полтавщини є «лиштва», або «лічильна гладь», пов’язана і точним рахунком ниток полотна. Відома величезна кількість узорів, вишитих «лиштвою». Залежно від зображувального мотиву узори «лиштви» мають відповідні назви: лиштва «клинцева», «човникова», «хмельова», «сніжкова», «яблучкова», «ключова». Поєднання разом цих технік збагачує виражальні засоби орнаментальних композицій, надає їм схожості з мініатюрою.

Джерело: vorotniki.narod.ru